Моделі управління економічним розвитком регіону в умовах соціалізації

Анотація

Метою статті є обґрунтування моделей управління економічним розвитком регіону в умовах соціалізації. Методологія. У досліджені застосовані загальнонаукові методи, зокрема: теоретичне узагальнення – для визначення основних моделей управління розвитком; статистичного аналізу – для стандартизації показників у кожному регіоні відносно середнього значення по країні; методи позитивного і нормативного аналізу – для обґрунтування моделі управління економічним розвитком регіону в умовах соціалізації. Результати. Розглянуто методичні підходи та обґрунтовано авторське визначення моделі управління соціальноекономічним розвитком регіону, під якою запропоновано розуміти унікальне поєднання управлінських функцій, механізмів та інструментів, що спрямовані на виявлення ключових переваг та найбільш оптимального використання й розвитку стратегічного потенціалу територій для забезпечення зростання економіки, високих соціальних стандартів та збереження навколишнього середовища. Обґрунтовано моделі соціально-економічного розвитку, що визначають рівень збалансованості соціальних і економічних процесів у регіонах з використанням модифікованої управлінської матриці Р. Блейка та Дж. Моутон та дозволяють визначати тип соціальноекономічної політики у регіоні а також основні шляхи збалансування економічної та соціальної ефективності функціонування у визначених умовах. Матриця містить 5 основних секторів, що характеризують тип соціально-економічної політики у регіоні у залежності від результатів соціального та економічного розвитку за певний проміжок часу відповідно до визначених координат: активна, фасадна, реактивна, пасивна та меркантильна. Подано опис кожного типу політики, обґрунтовано напрямки її удосконалення. Практичне значення. Запропоновано методичні підходи до оцінки рівня збалансованості соціального й економічного розвитку регіону, що ґрунтуються на визначенні ключових економічних і соціальних результатів функціонування та їх стандартизації відносно медіанного значення у 100% шкалі, що дозволяє визначати темпи випередження(відставання) регіонів за відповідними 2 групами критеріїв, здійснювати їх кластеризацію та ідентифікувати проблемні напрямки соціально-економічної політики. Перспективи подальших досліджень. Систематизовано ключові принципи формування та функціонування моделі із врахуванням актуальних вимог часу та основних трендів регіонального управління, що є характерними для розвинутих країн, а саме: визначення та посилення ключових компетенцій регіону; відповідність критеріям сталого розвитку; інноваційна дивергентність; стабільність і збалансованість.